Ми здатні змінювати світ Фортепіано стало одним із символів української революції. Символом того, що збунтувались не бандити, а духовний і творчий цвіт народу. Рівка вже зараз знає, що зміни починаються з малого. А її мама вірить, що вона з тих дівчаток, які своєю красою, силою духу і талантом здатні перевертати світи.	Ми вміємо зберігати спокій Аліса може спокійно спати всю ніч в своєму крісельці мікроавтобуса, поки її батьки в ніч з 22 на 23 січня возять шини для протестів. Попри всі застереження про небезпеку, у день Соборності вони були разом.	Ми можемо ризикувати Батько Маші знає дещо особливе про бензин, масло та скляні пляшки. А Маша ризикувала погуляти з татом наступного разу вже дорослою, через 8, а може і 15 років. Чи вартий ризик? Заради неї – так.
Ми здатні шанувати пам’ять Відважні гинуть за країну, за ідею, за свободу. За Нас, за Вас, за Cправедливість. Анжела разом з тисячами українців пам’ятає той день, той рік. Герої не вмирають!	Ми не будемо мовчати Соню і Поліну батьки з дитинства вчать вільно висловлювати свої думки, рости самостійними і впевненими в собі й своїх поглядах. Вчать шанувати Батьківщину, любити її символи. Автомобілі у вишиванках, сережки з тризубом, стрічки в косах, гімн України дитячими голосами – говорять словами і без слів.	Ми щирі Маємо гарячі серця. Віталік, його двоє старших та тільки народжена сестрички впевнені, що щирість, щедрість і безкорисність повертаються вдячністю, повагою, любов'ю. Їх батьки, виборюючи майбутнє для дітей, взимку гуртувались біля вогнищ на Хрещатику. А навесні вже самі віддають тепло допомоги сім’ям українських біженців.
Ми творчі Кожен може розкрити свої таланти в спільній справі. Хтось бігає швидко, хтось влучно кидає, хтось вірші пише, хтось куліш варить величезними казанами, хтось бризкати вогником воліє, а хтось цим “вогником” малює. З простих речей ми можемо робити мистецтво. Вася з родини художників, які хочуть творити у вільній єдиній Україні.	Ми саморганізовуємось Паркан незаконного будівельного майданчика біля Михайлівського собору був розібраний на барикади 18 лютого 2014 року. Як тільки зник паркан, у Любиної мами виникла ідея, яка запалила небайдужих людей. Їх кропітка праця вже перетворює пустир на місто-сад.	Ми здатні на самопожертву Заради порятунку життя ми готові жертвувати своїм. Ризикувати день і ніч, у важких умовах, без сумніву й страху, за клятву, за людей. Образ невідомого медика – це реальність порятованих життів. Тимур просив батьків узяти його в епіцентр повстання, брав із собою іграшковий набір лікаря і книжку з анатомії. “Головне – допомагати людям. Я зможу!”
Ми маємо символи нового часу Головна ялинка 2014 року стала справжнім символом новітньої історії України. Безліч плакатів та прапорів стали тими щирими переживаннями і прагненями, які люди принесли як побажання до нового року, нового часу. А цей мініатюрний макет ялинки під час зимових подій постійно був у ефірі Громадського телебачення, де працює мама Уляни.	Ми прагнемо будувати Для творення нового доводиться ламати. Бруківка з Грушевського вже стала символом народної непокори проти несправедливості й безкарності. Чоловіки й жінки, студенти й бабусі, бідні й багаті, сімейні й одинокі, виснажені й розпалені розбирали і дробили каміння, щоб маленький Ява міг вільно будувати.	Ми непереможні Сильні духом, активні, відчайдушні. Пісні, вірші, танці споконвік заряджають нас піднесенням для здійснення мрій. У родині Лізи духовну й фізичну гармонію батьки щоденно наповнюють вірою. “Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!”
Ми працьовиті та відважні Заради спільної мети люди об’єдналися в мурашник, де в кожного своя робота, своє завдання, своя роль. Де кожен – як гвинтик у складному механізмі – несе, мете, кидає, спить, встає, біжить, будує в мить, бере, хапає, падає, встає… І кожен знає, що робити, відомий внутрішнім чуттям. Іван – завзятий спортсмен, борець, якому дід-афганець передав як силу характеру та історію, так і сучасні переживання з барикад.	Ми гуртуємось навколо спільного Гучний ритм розсіює страх. Перетворює емоції в музику подій. Олег та його родина, як і багато інших, втратили спільність з частиною друзів. Але здобули цінне коло справжніх однодумців, з якими серця б’ються в унісон.	Ми разом Що б не сталося – ми разом, ми єдині. Старші з меншими, схід і захід, в сльозах і радості, зараз і потім. Маленька Даша захворіла. Її мама вже півроку розривається на два фронти: здорова дитина – здорова країна. Для Варі немає більшого щастя, ніж бути разом із сестрою, вона вірить в нове, спільне, здорове майбутнє.
Ми Є Ми є, ми будемо, ми з вами! Хоча не всіх із нас ви маєте можливість бачить, ми є, ми хочем щастя й правди понад все.